Зарубіжні письменники і Україна

 

Зарубіжні письменники і Україна

Україна здавна приваблювала до себе митців світового письменства. Нашій Батьківщині присвячували прекрасні поетичні рядки письменники різних епох та країн. І всі вони зливаються у дзвінку пісню – пісню любові до нашої землі.

Адам Міцкевич

             

Починаючи з 20-х років ХІХст., твори Міцкевича широко відомі і в Україні. Ними захоплювалися Тарас Шев­ченко й Леся Українка, Михайло Коцюбинський та Іван Франко. Українською мовою тво­ри поета перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, М. Старицький, І. Франко, пізніше— П. Тичина, М. Бажан, А. Малишко і найбільше — Максим Рильський.У 1905 році у Львові було споруджено один з кращих в Україні пам'ятників Міцкевичу (скульптори М. Таращукта
А. Попель).Ти не як пам'ятник над намиУ голубій височині,—Ти з нами поруч, наш Адаме, Ідеш в безсмертні наші дні.Ти з Олександром, ти з ТарасомДивився мудро в даль віків,Тому не поржавіє з часомВаш вічнийвайделотський спів.Ти не лише всесвітній подив,
 Не тільки слава тиіз слав,— Це ж ти «Трибуноюнародів»Серця народів потрясав!І в час, коли земної куліОдна єднається сім'я, Лунає у всесвітнім гуліТвоє, Міцкевичу, ім'я.                                 М. Рильський «Пе­ред пам'ятником Міцкевичу»У листопаді 1824 року після викриття товариств «філоманів» та «філаретів» Адам Міцкевич прибув у Петербург, куди він за вироком був  висланий під нагляд поліції.
Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для поета мандрівки українською землею, тут відбу­валося його знайомство з її мешканцями.На сторінках поеми «Пан Тадеуш» Міцкевич залишить дорогий йому спомин про перебування на берегах Росі:Чи на Вкраїні я б ту липу упізнав,Що сотню панночок і сотню хлопців бравихХовала в холодку при танцях і забавах,Як вечір повивав блакитноводу Рось?За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. В листі Йоахима Лелевеля, відомого польського істо­рика, він пише; «Але я бачив Крим! Я витри­мав страшенну бурю на морі... Я бачив Схід у мініатюрі». В результаті подорожі в Крим з'явилася збірка «Кримські сонети», куди увійшло 18 поезій. «Кримські сонети» на­зивають складною чудовою симфонією, фі­лософсько-історичною, інтимно-ліричною, сповненою завжди глибоко поетичних ду­мок, переживань і замальовок, симфонією, що зберігає невмирущу благородну красу і звучить аж ніяк не меланхолійно.
Твердо лягали на папір пластичні малюнки поетичних мініатюр. Оспівуючи красу і мо­гутність Кримської природи, Міцкевич ви­ливає свою тугу за втраченою батьківщи­ною. Над усе самотньому поетові близьке море, розбурхана морська стихія гармоні­зує з його душевним станом, з драмою його ліричного героя.Крим називають землею богів і поетів. Його південну красу оспівувало не одне поколін­ня митців. Подорожуючи крим­ськими дорогами, Адам Міцкевич залишав у своєму щоденнику записи, які свідчать про те, що привертало його увагу. «Алушта — одне з прекрасніших місць Криму, туди ніколи не доходять пів­нічні вітри, і подорожній в листопаді час­то шукає прохолоди під тінню все ще зеле­них волоських горіхів...»«Якщо з височину гір, піднесених у хмарну височінь, глянути на хмари, що пливуть над морем, то здається, що вони лежать на воді у вигляді великих білих островів. Це цікаве явище я спостерігав з Чатир-Дагу...»Міцкевича причарувала й Волинська природа, що теж відбилося у його творчості. Балада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета. Його не можна читати без хвилювання, бо тут мова йде і про пере­живання окремої особистості, і про духов­ну драму цілого народу. Твір побудований на матеріалі слов'янської історії. Світязь — одне з найпрекрасніших місць України, роз­ташованих у Волинській області.У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям.      Із Україною прийшлося попрощатися, залишивши згадку про ляха, який не мав наміру стати паном над українським людом. Про слід України в творчості поета не дадуть забути його вірші і поеми.

                         Закоханий в Україну Райнер Марія Рільке

                                           

    Він був чи не першим із великих західноєвропейських поетів,що виявив активний інтерес до давньоруського мистецтва,природи, людей і народної творчості України,посилено вивчав її, прагнув пропагувати в Німеччині.

                                                                       Д.Наливайко

           Поет любив мандрувати. У 1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе.Разом з нею він у 1910 ро­ці подорожував Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  

   Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

   Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу Т. Г. Шевченка.

Знайшов своє кохання в Україні

Україна – це справжня легенда,  справжня пісня.

                                                                                                          О. де Бальзак

 Оноре де Бальзак  - великий французький письменник, автор  грандіозної   «Людської комедії» з її повістями і романами - «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Білото».            Та  найбільш захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської.

У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка.

  «Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про  село Верхівня Оноре де Бальзак.

У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї кончини повінчався з Евеліною в Бердичеві. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чогоне зміг Бонапарт! .. У твоїй особі я підкорив Росію». 

Чернівці — столиця буковинського краю. Вони дали світові таких видатних людей, як Федькович, Кобилянська, Емінеску, інших відомих майстрів культури і мистецтва.

 Спробуємо засвітити зірку, що належить чудовому поетові, який повернувся до нас із забуття, — Паулю Целану(справжнє ім’я Пауль Анчель).  

«Упродовж тривалого часу Пауль Целан був загадкою для своїх читачів, загадкою, яка, можливо, не розгадана ще й до сьогодні. Загадкою було його життя. Загадкою було те, що він став німецькомовним поетом, хоча ріс і навчався в краї, який був заселений переважно українцями, але офіційно на­лежав на той час до Румунії», — так пише про поета дослід­ник його творчості Петро Рихло.

Народився Целан у Чернівцях, 23 листопада 1920 року на вул. Василь­ка, 5 і прожив там більшу частину свого життя.

Виріс  у єврейській родині, де розмовляли переважно на івриті та німецькою, але добре володіли українською, румунською, французькою. Відвідував дитсадок, потім навчався в школі, згодом у ліцеї. Ще в дитячому віці Пауль Целан знав напам’ять чимало казок  братів Грімм і буковинських легенд. А в 15 років настільною книгою поета став «Фауст» Гете.

Надзвичайно важко пережив Пауль Целан звістку про смерть батьків, які наприкінці 1942 року були депортовані в Задніпров’я  і замордовані в одному з концтаборів. Ці трагічні події стали однією з провідних тем його творчості.

Головними образами у поезіях П.Целана є мати й Україна, які нероздільні для поета і за яки­ми він болісно сумує.

Кривавила, мамо, та осінь мене,

Палив мене сніг;

Я серце шукав, щоб заплакати ним.

Знаходив я подих, ах, того літа...

Поет дивом вцілів серед  кривавого хаосу Другої світової війни. По закін­ченні гімназії вивчав медицину у французькому місті Тур, романістику та англістику у Чернівецькому університеті. В 1948 році  опинився в Парижі, там і завершив свою осві­ту. Став доцентом германістики в Еколь-нормаль (вища пе­дагогічна школа), випускав свої поетичні книжечки.

Поет, який так мріяв про свою домівку, повер­нувся до нас із забуття. До недавнього часу ми мало що знали про Пауля Целана — тільки з початку 90-х він прийшов у нашу літературу. Поет повернувся додому, але вже у бронзі, задумливий, сумний, з ледь помітною посмішкою на губах. Цей пам'ятник на розі вулиць Головної і провулка Гребінки створив у 1992 році скульптор Іван Салевич. На будинку № 5 по вулиці Василька (нині Саксаганського) встановлено ме­моріальну дошку. Наші дослідники побували там і відшука­ли ці пам'ятні місця, віддавши шану поетові.

Пауль Целан повернувся до нас у збірці «Меридіан серця», яку випустило видавництво «Прут». Його життєвий і творчий шлях відображено в альбомі «Чернівці. 1408 — 1998». У ньо­му можна знайти яскраві сторінки біографії поета, його фо­тографії, рукописи поезій.

Досягнувши вершин слави, Пауль Целан став самогубцем: перехилився у квітні 1970 року через ажурне поруччя мосту над Сеною. Свій останній притулок поет знайшов на цвин­тарі одного з паризьких передмість, неподалік від міжнарод­ного аеропорту Орлі. Гул реактивних літаків, що доноситься з аеропорту, не стихає ні вдень, ні вночі. Парадоксальне су­сідство, коли взяти до уваги, що Пауль Целан за характером своєї творчості був дуже тихим, зосередженим у-собі поетом. Але, мабуть, навіть найпотужнішим двигунам ніколи не вдас­ться заглушити цього щирого, довірливого поетичного голо­су, меридіан якого пройшов через мільйони людських сер­дець. Цей голос торкнувся і нас.